Владимир Кибукевича

Мене в 9 років мама вигнала з будинку. Я не засмутився, оскільки дуже мріяв подорожувати по світу. Сів в першу електричку, що потрапила, і поїхав, і покотилося з тієї миті моє життя. Електричка за електричкою, місто за містом, нові картини, враження. Почалася справжня свобода. Все добре, та ось з’явилися проблеми – їсти щось необхідно, одягатися, а я був з сором’язливих хлопців, боявся протягнути руку і з опущеною головою просити милостиню. Я почав сам заробляти на хлебушек – здавав пляшки, продавав газети і співав в електричці. Одного разу мені повезло – знайшов склад, де можна товар на 40 копійок дешевше купувати. Проявилася жилка бізнесмена – я став заробляти і у свою чергу міг дозволити собі добре одягатися. Дивлячись на мене насилу можна було сказати, що я безпритульник. Довгий час міліція не зупиняла і я не потрапляв в інтернати. Та ще хитрий і “мазанный ” був, побачивши міліції заводіїв спілкування з людьми і всіляко намагався від їх а у Білгороді не відкрутився – потрапив в руки міліції. Тут вже доля моя здавалася зрозумілою – інтернат, але Бог мені допомагав. Пам’ятаю як учора – відкриваються двері і мені говорять, що за мною пришли. Я тоді вухам не міг повірити бо хто міг за мною прийти ? Мати, єдина рідна людина, але вона в 9 років виставила і я майже три роки бродяжив. Мати відмовилася від мене, але Бог немає. Він на мій життєвий шлях послав дядечка з вусами і жінку, які відвезли мене в дитячий будинок, що став для сім’єю Хочеться сказати, що мене з притулку в дитячий будинок везла жінка і розповіла свою історію про те, що вона дуже любить діток, але Бог не дає, вона є 37 рік. Рік потому Бог в її сім’ю послав дитину – вона народила. Ось так – за добрі справи Бог винагороджує.

Потрапивши в дитячий будинок ” Перлынка” життя пішло добре-любили, піклувалися, допомагали. З усіх директорів запам’яталася Гармаш Лиана Борисівна – емоційна і дуже любила діток. Вагомий відбиток в моєму житті залишив Овдийчук Олег Володимирович.  Олег Володимирович говорив, що якщо виконаєш завдання – тоді побіжиш на спорт, я тобі навіть дам велосипед – поїдеш. Він мені говорив, пам’ятаю, як зараз – “Вова, вчися мізками думати.”. Зараз розумію, що він мав на увазі – працюю мізками. Закінчив Національну металургійну академія України (НМетАУ) – старий вищий металургійний учбовий заклад України. Працюю в Приват банці, в технічному відділі.

А ще у мене є улюблена дружина і я скоро стану папою. …