Не можу згадувати свою історію без сліз на очах.Я належу до тієї категорії діток, що при живих батьках залишилася без ласки і турботи. Наші батьки зловживали довгий час спиртними напоями і ми декілька років росли без нагляду, в школу не ходили і садок. Нас в сім’ї було шестеро і опікунська рада, після позбавлення мами і папи батьківських прав, як зараз, пам’ятаю, це було 25 грудня 2002 року визначили в дитячий будинок ” Перлынка”. Спочатку в дитячому будинку нас не могли відрізнити, оскільки ми були все на одно особу і лисі – три дівчатки і три хлопчики. Нам вихователі дали в допомогу старших дівчаток, що підказували і допомагали у всьому. Дуже важко нам давалася шкільна наука, доводилося здавати экстерном щоб наздогнати однолітків. Вечорами над книгами із сльозами, але школу закінчила з позитивним результатом. З дитинства була активною дитиною, займалася футболом, тенісом тому свою майбутню професію зв’язала із спортом – закінчила Александрійський педагогічний коледж Зараз студентка Уманського державного педагогічного університету ім. Тичини.
Потрапивши в дитячий будинок ” Перлынка” хороші сталися зміни в моєму житті.